Львівський державний університет ім. І. Франка

Всеукраїнська науково-практична конференція «Інноваційні складові сучасного освітнього процесу»

Виступ на тему:

Учитель III-го тисячоліття – педагог та філософ в одній особі. Формування науково-філософського світогляду – підґрунтя навчання та виховання

                                                               вчительки української мови та літератури

                                      Теплицької ЗОШ I-III ступенів №1

                                      Заіки О. М.

Львів – 2007

Філософія завжди людяна

                                                                                                                                 М. Бердяєв

                        Благословен той день і час,

                        Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

Так, благословенні безсмертний Кобзар – Тарас Шевченко; український Сократ Григорій Сковорода; Великий Каменяр Іван Франко; «наймужніша серед мужчин», нескорена Леся Українка, яка хотіла «піснею стати, щоб вітер розносив луну» - і вона стала нею. Повернулися із забуття і вічно юний поет лермонтовського віку Василь Симоненко, і берегиня нашої літератури геніальна Ліна Костенко, і … Цей список імен – зірок нашої нації – нескінченний, неоціненний для нас. Бо духовність українців ґрунтується саме на матеріалі найталановитіших митців. Все те, що вони залишили нам у спадок, - це відлуння їхньої прекрасної душі, здатної підносити інші душі, надихати їх на Добро і Любов.

            Чому ж, маючи такий багатий духовний досвід, Україна знову сьогодні стоїть перед вибором: політичним, лінгвістичним, соціально-економічним. Під гаслами демократії, свободи слова процвітає моральна розпуста, духовна убогість, мовне невігластво. Руйнівна інформаційна зброя призводить до гуманітарної, а відтак духовної катастрофи. Гинуть люди, війна триває. Омертвіння душі – одна з причин руйнування світобудови. Відсутність «істинної» людини в самій людині, а «істинною» людиною, на думку Г. Сковороди, є її душа, серце, розум.

            Як стати сильним духовно? Тут приходить на допомогу освіта. Сьогодні здійснюється перехід освітньої системи на новий гуманістично-інноваційний тип. Лише якісна освіта – найвеличніше земне благо. Тому входимо в Болонський процес і з надією, і з тривогою, і з безліччю великих і малих запитань.

            Проблема якісної мовно-літературної освіти має декілька освітніх рівнів, що потре-бують інноваційного вирішення. До них належать: вдосконалення програм, створення якісних підручників та посібників, реалізація нових технологій навчання в рамках сучасного уроку, здатність учителя впровадити нові методології, ідеї компетентнісного підходу і досягти освітньої мети.

            Зупинимося детальніше на аналізі однієї зі складових частин сучасного освітнього процесу. Оскільки безпосереднім «керівником» його є учитель, то певної «перебудови» потребує усвідомлення себе Учителем III тисячоліття. На наш погляд, він має поєднувати в собі риси педагога і філософа. Найголовніше – обрати правильний варіант світогляду. Помилкою багатьох учителів є обмеження їх науковим світоглядом. Відомо, що в чистому вигляді науковий світогляд «хибує» на бездушність. Він намагається уніфікувати, стандартизувати бачення світу людиною, забуваючи, що та є досить «крихкою» і ніжною істотою. Прагнучи до максимальної точності й достовірності, він виключає особистісне, те, чим людина переймається. Найслабшим його місцем є те, що він фактично ігнорує неповторність людської особистості. Кажуть, що наука бачить світ поза людиною, а «філософія завжди людяна»(М. Бердяєв).

            Учитель літератури має унікальну можливість формувати філософський світогляд безпосередньо на уроках літератури, оскільки література і філософія мають багато спільного.

            Необхідність формування у дітей науково-філософського світогляду, об’єднання сучасної педагогічної науки з філософією зумовлена і  тим, що нині відбувається філософізація літературознавства. Якщо в радянську добу дозволеним було лише догматичне марксистсько- ленінське філософування, то сьогодні важливо визнати  нову методологічну засаду. Науковці пропонують як засадничу – екзистенційну теорію як одну з провідних у світовій філософії. Отож учителю необхідно засвоїти основи екзистенціалізму.

            Екзистенціалізм широко представлений у світовій думці теоріями М. Бердяєва, М. Гайдеггера, К. Ясперса, І. Марселя, Х. Ортеги-і-Гассета, А. Кашо, Ж.-П. Сарта, Н. Аббаньяно, П. Тілліха та інших філософів. Виділимо ключові положення екзистенційного світорозуміння:

1. «Народ – передусім я сам,- писав М. Бердяєв. Національне міститься в душі окремої особистості».
2. «Людина самотня як така, бо вона індивідуально сприймає світ»(Х. Ортега-і-Гассет).
3. Ясперс писав про розвиток людини і суспільства:«Правильного світового устрою, в усякому разі хоч скільки-небудь стійкого й завершеного, теж не буває: все «правильне» є щдо Цілого лише шлях, і відкривається він тільки тому, хто вже йде ним…» Учитель має вірити в розвиток свого учня, допомогти йому визначити свій шлях.
4. Людина вільна, хоч ця свобода є важким тягарем вибору. (Ж.-П. Сартр:

«… письменник звертається до свободи читача, щоб вона взяла участь у створенні його твору»).

5. Незважаючи на індивідуальну самотність, не можна ізолювати людину від суспільства і часу, в яких вона існує. Пам’ятаймо тезу із Шведських промов А. Камю: «Будь-який художник сьогодні має пливти на галері сучасності. Він мусить змиритися з цим, навіть якщо вважає, що це судно наскрізь пропахло оселедцями, що на ньому занадто багато наглядачів і до того ж воно взяло неправильний курс. Ми перебуваємо у відкритому морі».
6. Кладучи в основу викладання української літератури християнські цінності, використовуймо твердження екзистенційного богослов’я, створеного П. Тілліхом: «Людина несе відповідальність за своє буття. Це означає: людина зобов’язана дати відповідь на питання про те, що вона із себе створила».

Отже, керуючись положеннями мислителів-екзистенціалістів,  реалізуємо ідеїукраїнської філософії, методом якої є кордоантейність. ЇЇ особливість – етико-моральне спрямування. ЇЇ домінуючі складники – філософія»віри», «серця» Г. Сковороди, філософія «любові» Т. Шевченка; філософія «надії» І. Франка та Лесі українки.

      Прикро, що деякі педагоги не усвідомлюють навіть значення терміна «філософія». Між іншим, слово має стільки тлумачень, скільки існує філософських систем. Це є світогляд, методологія пізнання, знання про світ загалом, наука про найзагальніші закони природи, суспільства і мислення. Томас Гоббс вважає, що філософія – це вроджений розум людини, «дочка твого мислення і всього Всесвіту… Нехай твоє мислення витає над хаотичною безоднею твоїх роздумів та експериментів. Все хаотичне повинно бути розкладене на складові частини…» Кожна думаюча людина є певною мірою філософом, навіть якщо вона не задумується над цим. На думку Гете, кожному віку людини притаманна певна філософія: дитина є реалістом, закоханий юнак – це ідеаліст, зрілий чоловік нерідко стає скептиком. Люди похилого віку тягнуться до містики. Вони бачать, як юагато речей залежать від випадку.

На думку Декарта, філософію можна зобразити графічно у вигляді дерева так: коріння – метафізика, стовбур – фізика, а гілки – всі інші науки, які зводяться до трьох основних: медицини, механіки та етики. Таким чином, філософія – це пошук мудрості, котра прагне керувати людським життям і надати йому єдиного й цілісного образу.

Екзистенційне філософування – це постійний вибір власної позиції у ставленні до життя і світу. Це завжди процес пошуків способів формування свого Я.

Коли ми говоримо про екзистенцію, то маємо на увазі духовне ядро людської індивідуальності.

Мета вчителя – спрямувати методи викладання літератури(лекцію, розповідь учителя, метод книжних завдань, евристичної бесіди, дослідження тощо) на духовну діяльність школяра. Укладання класифікації методів власне на екзистенцій ній основі є невиправданим, бо екзистенцій ний рівень – найглибший у структурі особистості і спланувати його діяльність неможливо.

Екзистенційний шлях у методиці – це орієнтація на унікальне, конечне, само оцінне, вільне, поставлене у ситуацію вибору людське існування. Науковець ототожнює активність з мовленням, точніше – з казанням. Філософи ж твердять, що мовчання є не менш важливим складником мовлення, бо воно містить несказане. Учень може мовчати про екзистенційно найголовніше для себе (під час слухання художнього твору, дискусії тощо) і водночас пізнавати істину, яка стане вибором самого себе в бутті-у-світі. Пройти спільно з учнями шлях наукового відкриття – захоплююче завдання. Найважче – відкритися іншому під час творчого читання. Клас повинен бути готовий, свідомість дітей не «заблокована» сторонньою проблемою. Перше прочитання тексту має відбутися як зустріч в екзистенційному сенсі. Виразне читання твору – це не стільки озвучення за розписаною партитурою, скільки особистісна розмова з текстом. Під час евристичної бесіди учитель продумує систему завдань, які сходинка за сходинкою ведуть до важливого евристичного висновку. Прекрасно, коли «еврика!» спрямовуватиметься не тільки літературознавчого здобутку учня, а й відкриття скарбу власної душі, інтелекту, світу емоцій.

Нехай завдяки нашому викладанню учень безпосередньо відчує твір і осмислить свої відчуття, прийде завдяки їм до ясної особистісної думки.

Основні принципи екзистенційного викладання – діалогізм та проблемність. Заговорити не тільки про слово, а й зі словом. Розповідь учителя про твір наближається до художньо-прозового двоголосся. Такого двоголосся вчимо й школярів. У шкільній практиці ми спостерігаємо ігнорування одного з двох голосів: учень у своєму виступі або не спирається на текст, або не висловлює своєї думки про нього.

В. Сухомлинський «Людина неповторна»: «Поважати в учневі людину, виявляти до нього гуманне ставлення – це насамперед розкрити в ньому людську неповторність».

В. Сухомлинський закликає самих вчителів продовжувати формувати себе протягом усього спілкування з дітьми, бачити їхній внутрішній світ, віддавати перевагу духовній діяльності, а не показній зовнішній активності.

Узяти за основу викладання літератури саме особистість і її вільну думку – важливе завдання сучасної методики.

Екзистенційно-діалогічна парадигма має такі ключові категорії:

Учень – людина, яка активно будує себе, здійснюючи екзистенцій ний вибір у тлумаченні творів української літератури.

Навчальний процес – діалогічне існування учня на межі двох світів, реального і мистецького, яке веде до само творення ядра внутрішнього Я особистості.

Учитель – людина, котра створює умови для екзистенційного існування учня та літератури.

Мета – сприйняття учнями та усвідомлення їх української літератури в цілому та прочитаних конкретних художніх текстів зокрема як духовного надбання особистості; знання специфіки мистецтва слова; вибір себе.

Викладати екзистенційно – створити ситуацію екзистенційного настрою, вибору, розвитку, екзистенційної зустрічі з іншим Я, заткнути духовні основи індивідуального Я кожного учня.

Коли викладання літератури проводиться екзистенцій ним шляхом, дитина не «шукає істину, а внутрішньо обирає правду, свою, індивідуальну».

Учитель:

• веде діалог з учнем на діловому, духовному,ігровому рівнях;
• готує юного читача до діалогу з літературою;
• дає взірець власного розуміння твору та особистості автора;
• проводить аналіз у формі проблемних запитань до тексту та віднайдення відповідей у ньому і в собі.

Провідним принципом організації навчального процесу стає діалог в екзистенційному сенсі: словесник, спілкуючись з учнями, якоюсь мірою відкриває своє Я і викликає мовчазний або втілений в усне чи писемне мовлення внутрішній діалог школяра.

Роль учителя -  це тлумачення ним того, як обирали себе письменник, його герої;  як автор втілювався в мистецьке слово, обираючи саме такий образ, стиль; яку інтерпретацію твору обрав сам учитель і чому; спонукання учнів до екзистенційного прочитання художнього тексту.

            Мета, яку ставить педагог перед вивченням теми, також має екзистенцій ний сенс: допомогти учням знайти проблеми, які стосуються їх самих.

            Отже, новий тип учителя – це педагог і філософ в одній особі, духовний поводир, мудрий творець Добра і Любові, який усвідомлює велику відповідальність перед людством, глибоко вникає у взаємовідносини всього сущого, виховує спочатку в собі, а тоді в дітях радість безграничного самовдосконалення, розуміння Космічних законів всесвіту. Насамперед учитель розуміє, що людина третього тисячоліття в ім’я власного збереження повинна засвоїти сьогодні основні закони світобудови, властивості простору і часу, вдосконалювати свою психіку, біологічне й енергетичне тіло на шляху до вироблення в собі гармонійної особистості, яка здатна буде змінити світ на краще. Для досягнення цієї мети учителеві конче необхідно оволодіти наймогутнішою духовною зброєю – філософією. Цікавитися сучасними і традиційними філософськими теоріями. Наприклад, в одній з них ідеться: «Усе в Космосі має енергетичну природу, тому будь-яке слово, думка несуть в собі обернену силу і дію. Така видозмінена енергія повертається до людини миттєво або через рік…»

            Оскільки інформація, думка – це сила, яка може бути пюсовою або мінусовою, то людина не лише у вчинках, а й в думках повинна бути доброю і піднесеною.

            Так, духовна зброя (а її побачити неможливо) сьогодні найсильніша. Адже вона руйнує свідомість, душу, а значить людину. Бо зовнішнє наше життя є лише проявом внутрішнього, а не навпаки. І змінити своє життя на краще неможливо, не шліфуючи і не вдосконалюючи свій «духовний сад», власний світогляд.

            Тільки тупий заявляє про свою мудрість, гордий – про смирення, а боягуз – про мужність. Можна добути знання, а не мудрість. Мудрості, гідності, мужності, поваги, смирення не можна вивчити, їх потрібно заслужити.

            «Доки сам не дозрів, не прагни допомагати» (східна мудрість).

            Головне – не нашкодити дитині. Для цього важливо оволодіти наймогутнішою духовною зброєю – філософією, бо в ній – шлях до істини, до мудрості, до самопізнання та самореалізації.

Недаремно кажуть:щаслива держава та, яка має істинних філософів, особливо якщо серед них – педагоги – головні лікарі дитячих душ із безмежно люблячим серцем та світлим розумом.